Посібник чи збірка архаїчних загадок і дурниць?

Посібник чи збірка архаїчних загадок і дурниць?

До нового навчального року, що незабаром почнеться, Міністерство освіти і науки України разом із Глухівським державним педагогічним університетом ім. С. М. Сергєєва-Ценського підготували друге, перероблене та доповнене видання бездарного посібника «Історія зарубіжної літератури ХХ століття». Керував цим видавничим проектом Б. А. Сладкевич, автори – Г. Й. Давиденко, Г. М. Стрельчук, Н. І. Гречаник. Видав із застосуванням сталінського правопису цей шедевр радянської давнини «Центр учбової літератури» в Києві 2009 року. Міністерством освіти і науки України рекомендувало грубий том на 30,5 аркуша як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів.

Наразі я не бачу рації давати вичерпний аналіз тому за літературами світу, а обмежуся лишень оглядом репрезентативної частини, присвяченої літературі США 20 ст., бо до нашого сторіччя автори й не бралися ні в якій літературі.

Отож, на с. 3 основними американськими письменниками попереднього періоду названі

Джек Лондон і Ернест Міллер Хемінгуей (лекція 11). Автори звичайно дотримуються російського прочитання, а не американської вимови чи сучасного українського правопису, а тому – Хемінгуей, а не Гемінґвей, Стейнбек, а не Стайнбек і т.д. У лекції 12 найважливішими письменниками США названі Г. Лонгфелло, О’Генрі, Т. Драйзер.

 На с. 13 рекомендована література кін. 19 – поч.20 для вишів включає тільки:

«Твен. Пригоди Тома Сойєра та гумористичні оповідання

Лондон. Мартін Іден. Біле Ікло. Любов до життя

О’Генрі. Вождь чорношкірих. Жертви кохання. Дари Волхвів. Останній листок. Палаючий світильник».

З першої половини минулого віку автори вибрали лише 20-30 роки: Хемінгуей, Фолкнер, Драйзер, О’Ніл, Фіцджеральд, Г. Міллер. Далі йдуть 40-90 р.: Хемінгуей, Фолкнер, Селінджер, Воннегут, Стейнбек «Зима незгоди нашої» (до речі, наприкінці шістдесятих цензура за діяльної участі класика українського перекладарства Ірини Стешенко заборонила мій переклад цієї книжки, але ж автори про цензурування американської літератури в Радянській Україні – ні пари з вуст), Апдайк, С. Белоу, а ще… К. Кізі (Політ над гніздом зозулі) та Р. Бах (Чайка на ймення Джонатан Лівінгстон). Останні дві позиції взагалі – не більше, ніж шляґери. Автори мали б розрізняти популярну літературу та ЛІТЕРАТУРУ. Щоправда, до їхнього виправдання, сьогоднішнє літературознавство в Україні взагалі не розрізняє популярний видавничий продукт і достеменне красне письменство.

Рекоменедована література, теоретичні розвідки, пропонуються здебільшого російською мовою в цензурованих радянських виданнях. Тобто, якщо йдеться про Драйзера, то ані слові про виправдання ним радянського маразму й членство в партії американських комуністів, що переважно складалася з марґіналів і шпигунів і утримувалася коштом СРСР.

Як бачимо більшість видатних явищ американської літератури від битників до постмодернізму й сьогоденних молодих пошуків автори у другому виданні оминули. Добре було б, аби вони на дозвіллі познайомилися хоча б з такими актуальними оглядами, як 0.1100885.html. Бо, може, поважніші джерела їм не приступні. Достоту вражає, що з кола уваги випала вся література національних меншостей, як от українська…

З іншими літературами, як от балканські, польська, французька… ще гірше. Дяка Богові, злагодили цього дива лише 1500 примірників. Комусь зі студентів, може, й пощастить дістати собі цей раритет.

Лесь Герасимчук