Браво Лесю Герасимчуку! Браво Вітмену! Ще раз пересвідчилась у тому, що є у нас інтелектуали талановиті і майстерні праналізувати та вшанувати поезію і мистецтво!!!
Але таких на жаль 10% від всіх українців. Якби це було не так, якби рівень культури та інтелекту прогресував, то не було б таких коментарів від ГЛИНИ. Воно й видно, ШО ВОНО ГЛИНА - МУРЛО, БРЕХЛО, КУГУЦТВО, ПРИДУРКУВАТІСТЬ, ЖЛОБСТВО! Це, очевидно приорітетні риси сучасників, бо інакше ми б жили в країні, де всі поважають своє і чуже, не крадуть, не вбивають, не бажають власності ближнього свого і так далі згідно із Заповідями Господніми. ВІТМЕН це розумів і прагнув до ідеалу! До чого ж прагне ГЛИНА, до дого ж, що і учасник першого селянського з*їзду в Петербурзі - ОБІСРАТИ КОШТОВНІ ВАЗИ ЗИМОВОГО ПАЛАЦУ, тільки замість авз обрала ВІтмена. П*яний проспиться, ДУРЕНЬ таким і залишиться! ЖИВИ БЕЗ ВІТМЕНА, А МЕНІ І БАГАТЬОМ ЗІ МНОЮ ВІН ПОТРІБЕН, БО Я ХОЧУ ЖИТИ В УКРАЇНІ, А НЕ У ЖЛОБОВНИКУ! І ЩЕ РАЗ ДЯКУЮ ЛЕСЮ!! БРАВО МАЙСТРУ!

Пані Глино! Ні психічні розлади, ні бездарність не можуть бути аргументами в поважній суперечці.

Був такий поет американський Волт Вітмен,
Гарно римувати його мізки не могли вміти,
Він писав тупі псевдовірші, так званий верлібр,
Його писанина була мов зацвілий хліб.
Але він був американець, американська мрія,
То ж американській літературі потрібен був месія,
І вони з цього біловіршника зробили нового гуру,
За деякими даними він був педик, мав таку натуру.
Нав'язала Америка вчити цього дядька у школах,
Він типу новатор в поезії, писати як він тепер модно.
Навіть українська школота його зараз мавпує,
Таким от чином Америка молоддю і маніпулює.
Розпіарений білий вірш, а рима уже відстій,
Деградує поезія, від верлібрів смердить мов гній.
Деякі українці тупіють бо для них Вітмен кумир,
Серед поля квітучого віршів Америка утулила його вільновіршний сортир.

Автоматизация учета, автоматизация торговли 1С, оборудование для автоматизации (ресторана, бара, магазина, кафе) Программное обеспечение 1С для автоматизации бизнеса rozn.info

варианты семейного недорогого отдыха на Черном море в частном секторе в поселках Лазаревского района большого Сочи. nelazarevka.ru

Бо далеко не всі малярі й богомази були власне селянами. Ви маєте рацію в тому, що були й селяни, але були ікони за стилем примітивні, "народні", а бували й фахові. Наприклад, Пстрак часто-густо малював по селах і для селян, але був містянином. Я не можу з різних причин назвати тут усіх прізвищ, але знаю десятки прикладів радянського часу, коли київські художники купували собі хати й малювали для тубільних церков і селян. Ці твори часто-густо обіймаються терміном "хатня ікона", але вони не належать до селянської творчості. Колись, коли я викладав для дітей і юнаків, у нас був факультет культового малярства, й діти їздили у село, напр. на Житомирщині, й малювали там на замовлення селян. І досі по хатах там є їхні твори. Але це, далебі, не селянська творчість.

звичайно ж, ікони побутували і в міських хатах, чи квартирах, але в більшості, все-таки, серед селян. То з якої такої наукової причини, вона не селянська?

і створювали її також часто-густо майстри-селяни.
і фактів тому предостатньо.

Вона не конче селянська, бо село - місце її функціоналоьного використання, звідси й сільська. А селянське - це те, де суб'єктом творення були селяни, а з іконою усе не так однозначно

ікона не сільська, але напевно - селянська

Красно дякую за уважне прочитання. Але не все, що робиться в США з перекладами, добре. І далеко не все відповідає настановам теорії перекладу. Нинішня теорія перекладу вимагає реалії зберігати. Крім того, в США village відрізняється від українського поняття "село". Ще й ікона не сільська, а саме хатня, бо нема такого поняття, як "сільська ікона" чи "ікона в селі". Українська "хата" як специфічно організований космос є національною реалією. Бо хата - не просто житло, а організований простір. Ще раз дякую за увагу.

Пане Герасимчук, цікава і змістовна рецензія на не менш цікаву і важливу книгу «Народна ікона Середньої Наддніпрянщини... Але Ваша рецензія не позбавлена огріхів, на які не витримую і реагую. Якщо Ви цитуєте дослідження із книги "Ікона Шевченкового краю", то я була б Вам вдячне за посилання (згідно логіки авторських прав). Ви також не зазначаєте цю книгу в бібліографії. Сподіваюся, не навмисно.

На мою думку: в польовому дослідженні української селянської хатньої ікони ніхто не пішов глибше чи ширше, ніж автори "Ікони Шевченкового краю". Напевно з тої причини, що один із них – Микола Корнієнко – професійний етнолог і музейник.

І трохи докору: якщо автор Народної ікони Середньої Наддніпрянщини... і Ви як автор матеріалів про книгу пишете аж так „цивілізаційно”, тобто в певному глобальному контексті, то мусите бути позбавлені дрібної неточності. Інакше – завеликий перепад. Що значить – серед перших колекціонерів були Івн Кулик? А століття перед тим? А навіть друга половина ХХ століття на Черкащині – колекція Івана Кулика не порівняєш із колекцією ікон, що зібрали Галина і Микола Корнієнки (тепер зберігається в Черкаському обласному краєзнавчому музеї). Не можна про це не знати, а тим більше замовчувати, навіть якщо комусь дуже хочеться. І все можна розповідати, як хто починав збирати народні ікони, але всі знають, що головним джерелом знань і ПЕРШИМИ були Корнієнки. Якщо не говориться правда, то чому писати вигадки в такому серйозному пречудово укладеному і видрукуваному видання.

Дядьку, таке враження, що писали поспіхом. Прочитав, і зосталось "що це було?". Я здогадуюсь про що йдеться в пікових темах статті, але не більше. Вибачте. Не торкнуло.

Книжка продається в мережі "Є", можна на сайті замовити - http://books.dovidka.com.ua/in dex.php?cat=35#212